Наші майстрині, 5-Б кл.,
Координатор: Демченко В.В.
Завершення роботи у проекті

Охрицький Євген,
Гончаренко Сергій,
Витоптов Артем,
Якутін Влад,
Пастухов Паша,
Савченко Максим,
Сторчак Даня,
Матях Богдан.
Координатор: Демченко В.В.
Робота над проектом. Пошук інформації.

Шкуратов Андрій,
Великий Ілля,
Нагірняк Артем,
Повалій Влад, 5-Б кл.,
Координатор: Демченко В.В.
Робота над проектом.
Пошук цікавої інформації

Гавгаш Ірина, 5-Б кл., Координатор: Демченко В.В., Троянди для матусі, в'язання гачком

Гавгаш Ірина, 5-Б кл., Координатор: Демченко В.В., Троянди для матусі, в'язання гачком

Підготувала: учениця 5- б класу,
Іванова Даша
Координатор: Демченко В.В.

Символіка орнаменту української вишивки

Волошка
Окраса хлібної ниви – волошка. Чарівна, синя, як небо, квіточка ця – вказує на постійний зв’язок з небом. І так вони цвітуть серед неспокійного моря колосків, провіщаючи людям багатіють небес. А чистий синій колір спонукав обрати його за символ сталості й вірності. І так на вишиванках, серед маків, житніх колосків, ромашок, дзвоників гордо синіють чарівні волошки, символізуючи спокій, вірність, стабільність.

Незабудка Ніжно-голуба, мов бірюза, з яскраво жовтою, золотою серединкою, незабудка – окраса весняної природи. Букет незабудки чудесно гарний. Коли двоє закоханих розлучаються, то на прощання дарують один одному незабудку – мовчазний символ пам’яті й вірності, яку, за легендою, називають «Не забудь мене».
Фіалка триколіна (братки)
Це скромна проста квітка котра росте на полях, іноді й поблизу людських осель, на городі. Квітка символізує прагнення до знання, допитливість.
Існує легенда, що фіалка – це лице однієї жінки, перетвореної на квітку, через те, що любила зазирати, куди було заборонено.

Чорнобривці Дуже тісно пов’язані поетичні образи народної пісні та вишивки. Бо те, що любе й миле народові, завжди знайде своє втілення в мистецтві. Ну хто не знає, що в кожному українському обійсті мають рости чорнобривці. Милують вони наше око, лікують наше тіло, а тому й просяться на біле поле рушника чи сорочки.

Хміль
Символіка узору «хміль» дуже близика до символіки води й винограду. Означає вона розквіт, любов, розвиток. В основному це – весільна символіка. У народній пісні співається, що «витися» для хлопця означає бути готовим до одруження, а для дівчини заміж іти.
Троянда – цариця квітів. Її любили, перед нею схилялися, її оспівували з давніх-давен. Тож не дивно що троянди пишно рясніли на сорочках і рушниках, вишитих в багатьох областях України. Узори з трояндами укладалися як рослинні орнаменти, що означало бузперервний сонячний рух із вічним оновленням, адже квітка це нащадок Сонця. І там де троянди – геометричний узор, це вже не просто квіти, це квіти зорі, що уособлюють уявлення про всесвіт як систему, про непорушний закон космосу.
Лілеї
Цю чарівну квітку завжди любила молодь. З давнини білу квітку лілеї вважали символом чистоти й цнотливості, любові, краси, чарівності.
Таємниче значення квітки вміщено в її російській назві «одолєнь». За твердженням одного із слов’янських дослідників, вона походить від слова «одолевать» - а саме: перемагати нечисту силу й недугу. Давні слов’яни вважали її важливим оберегом під час подорожей.Отже, вишиті квіти лілеї – уособлення цнотливості, любові, оберіг від усього лихого.

Маки в українських піснях часто – символ краси й молодості, а ще – символ сну.
З давніх-давен на Україні святили мак і обсівали людей і худобу, бо вірили, що мак має чарівну силу, яка захищає від усякого зла. А ще вірили, що поле після битви навесні вкривається маками. Ніжна трепетна квітка несе в собі незнищену пам’ять народу. Дівчата, в сім’і яких був загиблий, з любов’ю і сумом вишивали узори маку на сорочках, а на голови клали віночки з семи маків, присягаючи цим зберегти й продовжити свій рід.
Виноград Символіка винограду розкриває нам радість і красу створення сім’ї. Сад-виноград - це життєва нива, на який чоловік є сіячем, а жінка має обов’язок ростити й плекати дерево їхнього роду. Мотив винограду бачимо на жіночих та чоловічих сорочках Київщини, Полтавщини. А на Чернігівщині виноград в’ється на родинних рушниках.
Дуб і калина - мотиви, що найчастіше зустрічаються на парубочих сорочках і поєднують у собі символи сили і краси, але сили незвичайної, краси невмирущої.Дуб - святе дерево, що уособлювало Перуна, бога сонячної чоловічої енергії, розвитку, життя. Про калину вже було сказано як про дерево роду. Отже, хлопці й молоді чоловіки мали при собі чудодійний оберіг життєдайної сили роду.

Калина - дерево нашого українського роду. Колись у давнину вона пов’язувалася з народженням Всесвіту, вогненної трійці: Сонця, Місяця і Зірки. Тому і назву свою має від давньої назви Сонця - “Коло”. А оскільки ягоди калини червоні, то й стали вони символом крові та невмирущого роду. Ось через це весільні рушники, дівочі і навіть парубочі сорочки тяжкі тими могутніми гронами.Міцний космотворний український ланцюжок: крапелька крові - жінка - народження - Україна - Відродження. Стовпи-смужки, що тримають на собі весь світ
Любить життя подолянка, бо підносить красу того цвіту-листячка над усі космічні сфери. Тому й вишиває на плічку все, що дороге й близьке. Неодмінно вишивається все, що нагодує, зігріє, обереже. А далі - стовпи-смужки, що тримають на собі весь світ. Тож і хочеться заспівати: “Ладо! Ладо! Ладо! Все на світі радо. Щедрий вечір на землі!”.
Зірки на подільських вишивках
Зірки, розкидані по рукаві і зібрані в геометричний орнамент, - це уявлення про структуру Всесвіту, що вже є не хаотичним і безладним, а порядкованим і гармонійним. І знову засіяним, щоб нести нові й нові паростки життя у далекі світи.
Вода і Сонце. Здавна вважалося що Сонце і Вода є земними першопочатками, і вони і вони є основами життя.Сонце часто зображується восьмипелюстковою розеткою чи квіткою, а знак Води нагадує згорнутого вужа. Дві стихії, що утворили земне життя, а тому їх треба розуміти як вологу материнську і вогненну батьківську енергії. З глибини минувщини дійшли в орнаментах українських вишивок ці символи - Земля і Сонце, що в поєднанні з Водою складають життєдайну трійцю. Це знаки тих сил, без яких неможливе саме життя. Ромбічні знаки на плічку - це символ плодоріддя Землі-матері, щедро засіяної, зігрітої Сонцем, щоб буяло життя наше.
Берегиня. Ось вона, чарівна квітка-пані, що береже біле, червоне та чорне зерно, зерно духу, крові та землі-плоті, готової у цю мить розлетітися (вибухнути) у космосі для зародження нового життя. Її віття-руки обтяжене земним насінням розвитку, але тільки вона знаєт час того магічного помаху-засіву. Її створив народ такою загадковою, багатоликою та могутньою незнаною квіткою, що тримає в собі материнську силу жінки. Вона сама Мати-природа, яка несе в світи і суть творення, і суть захисту, а через це - вічне оновлення та гармонію життя. Берегиня - дорогий нам символ, поширений по всій Україні. Вона і життєтворча Мати-природа, і жінка-Мати, яка дарує світові сина, і Дерево життя, що сформувало із мороку-космосу чітку систему Всесвіту. І при всій своїй величності та могутності скромно прикоренилося у земному горнятку, аби ще раз нагадати, що кожне живе створіння - часточка неподільна і нерозривна загальної системи буття.

Крім квітів, зілля і дерев особливо багата на українських вишивках символіка птахів. В залежності від нагоди, з приводу якого був вишитий рушник, різні птахи виспівують відповідний зміст. Так соловейко і зозуля, вишиті найчастіше на дівочих рушниках, сидять на гілці калини і немов співають: “Соловейко щебече, собі пару кличе”, а про вишиту зозулю співають: “до осені дівці да гулять, гулять”.На весільних рушниках дуже часто розсідають пави жар-птиці, які несуть в собі сонячну енергію, і тому символізують теплоту сімейного життя. Вишиті на рушниках соколи, голуби і півні, звернені один до одного голівками з ягідкою калини в дзьобику, зображені в основі дерева-знаку нової сім’ї – символізують шлюбну пару.Серед мотивів птахів є і вірна супутниця людської оселі ластівка, яка завжди приносить добру вістку.Згідно з філософським розумінням минулого, сучасного і майбутнього птахи розташовані при корені дерева, середині стовбура та віття з обох сторін то символи незнищимого дерева – роду. За мотивами орнаменти вишивок поділяються на три групи: геометричні (абстрактні), рослинні, зооморфні (тваринні). Геометричні орнаменти притаманні всій слов’янській міфології. Вони дуже прості: кружальця, трикутники, ромби, кривульки, лінії, хрести (прості й подвійні). Важко судити, який зміст вкладался в ці символи раніше. Сьогодні на основі їх в народній вишивці широко використовуються такі мотиви, як “баранячі роги”, “кучери”, “кудрявці”, “гребінчики” тощо. В орнаменті подільских вишивок трапляється мотив “кривульки”, або “безконечника”, який відомий ще з часів трипільскої культури, тобто значно раніше, ніж славнозвісний грецький меандр. Зигзагоподібний меандровий орнамент зустрічається у вишивках західних районів Поділля. До цього виду орнаментальних мотивів належать “сосонки”, “хвощ” та “перерви”, що набули поширення в південних та західних районах Поділля. Відомий взір “рожи” (зірки, розетки) представляє собою перехід від геометричного до рослинного орнаменту. Іноді він нагадує зображення сонця.
В основі рослинного орнаменту є прагнення перенести у вишивку красу природи (рослинного світу). Навіть гранично умовні узори виникли внаслідок спостереження реально існуючих форм у природі. В українській вишивці часто використовуються такі мотиви, як “хміль”, “виноград”, “дубове листя”, “барвинок” тощо. Деяки з них несуть на собі відбиток стародавніх символічних уявлень народу. Так, мотив “барвинку” є символом немеркнучого життя, узор “яблучне коло”, поділенний на чотири сектори, з вишиванням протилежних частин в одному кольорі – символом кохання. У сучасній вишивці трапляється й древній символ “дерево життя”, який здебільшого зображається стилізовано у формі листя або гілок.
У вишивках зооморфних (тваринних) орнаментів зображуються кінь, заєць, риба, жаба; з птахів – півень, сова, голуб, зозуля; з комах – муха, метелик, павук, летючі жуки. В багатьох випадках зооморфні орнаменти є своєрідним, властивим саме цій вишивальниці, зображенням, в якому відбивається її індивідуальне бачення узору. У подібних орнаментах виступають у різноманітних часто химерних сплетеннях (однак из збереженням традіційних вимог до композиції) заячі та вовчі зуби, волове око, коропова луска, баранячі роги тощо.
Вирішальний вплив на характер орнаментальних мотивів мають різноманітні вишивальні шви, так звані “техніки”, яких відомо на Україні близько ста. Окремі вишивальні шви характерні тільки для тих чи інших етнографічних районів України, а інши зустрічаються також у білоруських і російских вишивках.
Сорочки на Полтавщині вишиваються переважно білими нитками, зрідка червоними та сірими. Манишка білих сорочок у старих взірцях оздоблювалася білим узором, що виконувався гладдю. Візерунок обводився чорними або кольоровими смугами. Техніка вишивання – стебнівка, хрестик, шов “позад голки”.
Техніка вишивання Харківскої області має багато спільного з установленними формами вишивки центральних областей України, але їй властиві й цілком своєрідні поліхромні орнаменти, що виконуються півхрестиком чи хрестиком. Ці орнаменти здебільшого вишивають грубою ниткою, завдяки чому узори справляють враження рельєфних зображень.
Вишивки Полісся прості й чіткі за композицією. Ромболамана лінія геометричного мотиву повторюється кілька разів. Вишивка червоною ниткою по біло-сірому фону лляного полотна графічно чітка.
Своєрідною вишивкою здавна відома Волинь. Візерунки геометричні, дуже чіткі й прості за композицією. Чіткість ритму посилюється одноколірністю вишивок, виконаних червоною ниткою на біло-сірому фоні полотна. Вишивки північної Волині вражають своєю вишуканою простотою. У південних районах області переважають рослинні мотиви у доборі квіток, ягід, листочків. Вражає колоритність орнаменту.
Для Чернігівщини характерні білі вишивки. Геометричний або рослинний орнамент вишивається білими нітками або из вкрапленням червоного та чорного. Набирування дуже дрібними суміжними стібками, що нагадує бісерні вишивки, характерне для чернігівских сорочок.
Вишивкам Київщини властивий рослинно-геометризований орнамент из стилізованими гронами винограду, цвітом хмелю, восьмипелюстковими розетками, ромбами, квадратами. Основні кольори вишивок – білий, коралово-червоний, відтінений чорним. Сорочки оздоблюються гладдю, занізуванням, набируванням та хрестіком.У південних районах України техніка вишивання має багато спільного з вишивкою центральних областей, але їй властиві й цілком своєрідні поліхромні орнаменти, яки виконуються півхрестиком чи хрестиком.
Подільскі вишивки виділяються серед багатої мистецької спадщини вишивок всієї України своїм колоритом та орнаментикою, складною техникою виконання.Для подільских сорочок характерна барвистість і різноманітність швів. Найтиповішим є змережування “павучками”, яким примережують уставки на рукава, клинці. Використовується і кольорова мережка – “шабак”. В орнаментах подільських вишивок переважає один колір – чорний з більшим чи меншим вкрапленням червоного, синього, жовтого чи зеленого. Найбільш поширені одноколірні (червоні та чорні) вишивані сорочки, значно рідше – дво – та триколіріні.
На півдні Тернопільщини типовою є вишивка вовняними нитками із згущеними стібками окремі елементи обводяться кольоровими нитками, що забезпечує високий рельєф та кольоровий ефект. Такі вишивки розміщують вздовж усього рукава повздовжніми чи скісними смугами від пілочки до краю рукава.Велике багатство технік вишивання характерне для Вінниччини низь, хрестик, стебнівка, настилування, верхоплут, зерновий вивід, вирізування; різноманітні види чорних, білих та кольорових мережок. Поряд з основними швами застосовуються й допоміжні – штапівка, стебнівка, контурні шви, якими обрамляють та з’єднують окремі елементи композиції.
Своєрідним центром мистецького вишивання на Поділлі є село Клембівка. Клембівчанки одні з перших на Україні одержали звання майстрів народної творчості. Їх художні вироби відомі у всьому світі, вони експонуються на різних виставках та міжнародних ярмарках, неодноразово їм було присуджено золоті медалі.
При вишиванні на Поділлі не користувалися ніякими допоміжними засобами – такими, як тамбур, канва, п’яльця, також не робили малюнків на тканині, а рахуючи нитки голкою, робили хрестики відповідно до візерунку, який хотіли вишити.Вишиванням займалися у вільний від польових та інших господарчих робіт час. Вишивали виключно для своїх власних потреб. Замовлення зі сторони не приймалися, вироби не продавалися на базарах…
Орнамент подолян геометричний, густий, дуже різний по складним комбінаціям кутніх, то пов’язаних, то самостійних фігур. Зустрічаються іноді смуги вишивок у вигляді двух рядів, розташованих в шаховій послідовності, квадратів із дуже складним візерунком всередині. Такі вишивки можна зустріти на рукавах жіночих сорочок. На рушниках забарвлення вишивання яскравіше і малюнок робиться більший.
Характерною рисою етнографічного району Карпат та Прикарпаття є велика кількість окремих складових частин регіону із своїм колоритом. Кожне село відрізняється від інших своєрідністю вишивання, багатством орнаментальних композицій та неповторністю кольорів.У народній вишивці Львівської області використовуються різноманітні типи узорів. У південних районах орнамент вишивок геометричний, білий фон не заповнюється, що надає узорам прозорість та легкість.
На Буковині крім рослинних та геометричних мотивів використовуються зооморфні, що вишиваються лише гладдю (білою), дрібним хрестиком, крученим швом. Вишивальний матеріал – бісер, шовк, вовна, срібні та золоті нитки, металеві лелітки.
Гуцульські вишивки характеризуються різноманітністю геометричних та рослинних візерунків, розмаїтістю композицій, багатством кольорових сполук, здебільшого червоного з жовтим та зеленим, причому червоний колір домінує. Два або три відтінки жовтого кольору прояснюють вишивку і надають їй золотавого відблиску.
На Закарпатті для вишиванок характерним є мотив “кривуля” у різних техніках виконання. Кольорова гама вишивок широка червоне поєднується з чорним (при цьому виділяється один колір – чорний або червоний), використовуються як білі, так і багатоколірні орнаменти.

Шкуратов Андрій, ೫ - б кл.,
Координатор: Демченко В.В.
Схема вишивки "Алфавіт"

Підготував: учень 5 - б кл.,

Нагірняк Артем
Координатор: Демченко В.В.

Виды вышивок

Вышивки делятся на счётные (вышиваются по счёту нитей ткани) и свободные (вышиваются по контуру рисунка свободными швами без счёта).
Счётные вышивки удобнее делать по полотну и другим тканям полотняного переплетения, на которых нетрудно производить отсчёт нитей.
Счётными швами обычно вышивают рисунки геометрического характера (с прямыми линиями). Свободные швы позволяют вышивать рисунки с криволинейными контурами на любых тканях. Счётные вышивки (большинство старинных народных швов) делятся на сквозные, или строчевые (выполняемые из ткани, разреженной путём выдёргивания нитей), и вышивки по целой ткани.
Сквозные счётные вышивки
Мережки - узкие строчевые вышивки, которые делают по выдернутым нитям.
Все мережки вышиваются на пяльцах слева направо катушечными нитками (№ 40, 50, 60, 80). Мережка применяется не только как самостоятельный вид вышивки, но часто входит в различные виды других вышивок. Нитка в мережках закрепляется следующим образом: для первого стежка иглу пропускают между нитями будущего столбика и вкалывают в материал за 2-3 нити от края мережки. Затем рабочую нитку кладут петлей справа налево, подхватывая на иглу 4 нити мережки, и затягивают петлю.

Чтобы подшить край изделия мережкой, необходимо обрезать его ровно по нитке. Для этого выдёргивают с края ткани первую цельную нить и по её следу обрезают ткань.
Затем определяют ширину рубца; если ширина его должна быть 2 см, мережку начинают продёргивать на расстоянии 4,5 см от края, оставляя место для подрубання рубца.

мережка «Козлик»
Когда подрубается скатерть или салфетка, то выдёргивают по одной нити на всех четырёх сторонах ткани, для чего иголкой прокалывают в двух противоположных углах скатерти по дырочке, подрезают в точках прокола одну нить утка и основы, подрезанные нити осторожно натягивают и подрезают их с другого конца в тех местах, где они пересекутся.
Затем на всех четырёх сторонах ткани выдёргивают ещё но 3-4 нити в зависимости от ширины мережки. Ход рабочей нитки (т. е. нитки, которой шьют) показан на рисунках.
К простейшим мережкам относятся: столбик , «козлик» , «жучок» ; сложнее - мережка «подстрочка» и сновочные мережки. Пустые углы, получающиеся в местах соединения продольных и поперечных мережек, заполняются «паучки"

Строчка-перевить.
Основой этого вида вышивки является сетка, на которую наносится рисунок.
Сетка подготавливается следующим образом: по контуру будущего узора выдёргивается одна нить, по ней пропускают иголкой цветную нитку, считая при этом захватываемые иголкой нити тканb, например три на иголку, три под иголку.
После этого ткань вставляется в пяльцы; поднятые на цветную нитку продольные и поперечные нити ткани подрезаются и выдёргиваются.
Затем производят перевивку сетки рабочей ниткой по диагонали .
Более простые приёмы заполнения сетки: настил - переплетение нитками клеточек в одном направлении
Цветная перевить
Штопка (одинарная и двойная)
Одинарная - заполнение клеток сетки одним горизонтальным и одним вертикальным стежками причём в каждой клетке образуется крестик.
Двойная выполняется так же, как одинарная, только каждая клетка проштопывается двумя настилаемыми нитками вдоль и поперёк.
Сначала поверх сетки прокладывается и обвивается на местах пересечения сеткой один стежок, второй стежок прокладывается параллельно первому н тоже обвивается и т. д.
В каждой клеточке сетки получается по два вертикальных и два горизонтальных стежка.
Паутинка - нитка, перевивая сетку, одновременно делает в её клеточках воздушные петли, двигаясь по диагонали то направо вверх, то налево вниз.
Стлань - штопка по неперевитой нитке, создающая впечатление ненарушенной ткани. В народной вышивке среднерусской полосы сочетается обычно с цветной перевитью.
Фигуры рисунка выполняются стланью, а фон - плотно (в несколько раз на каждом столбике) перевивается цветными, преимущественно красными, нитками.

Шкуратов Андрій, 5 - б кл.,
Координатор: Демченко В.В.
Схема вишивки "Алфавіт"

Шкуратов Андрій, 5- б,
Координатор: Демченко В.В.
Схема вишивки "Алфавіт"

Шкуратов Андрій, 5 -б,
Координатор: Демченко В.В.
Схема вишивки "Алфавіт".
Зібравши всі схеми, ви зможете вишити
своє ім'я

Шкуратов Андрій, 5 - б ,
Координатор: Демченко В.В.
Схема вишивки "Алфавіт"

Підготував: учень 5-Б класу,

Витоптов Артем

Координатор: Демченко В.В.

История вышивки

Вышивание — общеизвестное и распространенное рукодельное искусство украшать самыми разными узорами всевозможные ткани и материалы, от самых грубых и плотных, как, например: сукно, холст, кожа, древесная кора, до тончайших материй — батиста, кисеи, газа, тюля и пр.
Вышивка, широко распространённый вид декоративно-прикладного искусства, в котором узор и изображение выполняются вручную (иглой, иногда крючком) или посредством вышивальной машины на различных тканях, коже, войлоке и других материалах льняными, хлопчатобумажными, шерстяными, шёлковыми (чаще цветными) нитями, а также волосом, бисером, жемчугом, драгоценными камнями, блёстками, монетами и т. п. Для шитых аппликаций (разновидность вышивки, часто с рельефным швом) используются ткани, мех, войлок, кожа. Вышивка применяется для украшения одежды, предметов быта, для создания самостоятельных декоративных панно.
Страсть к украшению себя и своей одежды, с целью выделиться чем-нибудь из окружающей среды, свойственна человеческой природе, даже в первобытном, полудиком её состоянии; так, например, краснокожие индейцы украшают одеяла различными вышивками; лапландцы на своей одежде из оленьей кожи вышивают самые разнообразные узоры. Вышивание известно было в глубокой древности, и, как многих других отраслей искусства и науки, колыбелью его был Восток. В Азии это искусство процветало уже широко гораздо ранее того, чем оно стало известно грекам и римлянам, хотя греки и приписывают изобретение вышивания Минерве, Афине-Палладе.
Легенда об Арахне, подробно переданная в метаморфозах Овидия, рассказывает, что дочь красильщика Идмона в Колофоне, выучившись у богини ткать и вышивать, превзошла в этом искусстве свою преподавательницу и, вызвав её на состязание, победила в большой вышивке, изображающей похождения богов. Минерва, рассерженная своим поражением, бросила челнок в голову соперницы; Арахна с горя повесилась и была богиней превращена в паука. В Одиссее упоминается о вышивании и указывается на великолепный плащ Улисса, передняя часть которого была богато разукрашена золотым шитьем. Точно так же у Гомера говорится, что Парисом привезены были в Трою богатые вышивки из Тира и Сидона, славившихся уже в те времена своим искусством, а в III песне Илиады описываются занятия Елены, вышивавшей по белоснежной ткани битвы из-за неё троян и греков.
Более развитое искусство вышивания заимствовано греками у персов, когда во время походов Александра Македонского они познакомились с роскошью азиатских народов. Страбон описывает удивление греков при виде одежд, покрытых золотыми вышивками и осыпанных драгоценными камнями, а также тонких индийских тканей, богато разукрашенных разноцветными вышивками. Победив Дария, Александр Македонский завладел его шатром и, придя в восторг от роскошных по нем вышивок, заказал себе великолепный плащ искусным киприоткам. Во времена Моисея, искусство В. было сильно развито; особенно славился своим искусством Ахалиаб из колена Дана. Одежда Аарона и сыновей его, во время богослужений, состояла из ткани, выделанной из полотна, вышитого разноцветными узорами. В книге Исхода мы видим также, что занавесь, скрывающая Святую Святых, была из льняной ткани с вышитыми по ней пунцовыми херувимами. Соломон заказал для своего храма вавилонянам, славившимися своим искусством, голубую занавесь с вышитыми по ней пурпуровыми херувимами. Ассирияне и евреи, вероятно, заимствовали вышивание из Египта. О значительном распространении вышивания в Египте свидетельствуют сохранившаяся, хотя и в редких случаях, вышитая одежда на мумиях и изображения древних египетских фараонов на саркофагах и на памятниках.
Так как древние народы были пастухами, то и первые ткани и вышивки выделывались из шерсти. Впоследствии, когда в Египте открыты были волокнистые свойства некоторых растений, преимущественно пеньки и льна, из них стали выделывать ткани, которые, по своей белизне, оказались особенно подходящими к великолепию религиозных обрядов и для этой цели употреблялись у всех древних народов. Позднее в Индии найдено было хлопчатобумажное растение и там начали делать тончайшие ткани, по которым вышивали шерстяными, бумажными и, наконец, золотыми нитками.
Некоторые писатели приписывают фригийцам изобретение вышивания золотом. Достоверно только, что римляне познакомились с ним через Атталу, царя пергамского, умершего в 133 г. до н. э.; поэтому первые вышивки золотом получили название атталинских; но так как по искусству исполнения самые лучшие вышивки вообще были фригийские, то римляне называли все вышивки «phrygionae», а вышивальщиков — «phrygio». Первый, появившийся в Риме в вышитой золотом одежде, был, по словам Дениса Галикарнасского, Тарквиний Древний. Вообще страсть к богатым вышивкам быстро распространилась в Греции и Риме и доходила до таких чудовищных размеров, что нередко правительством делаемы были попытки запретить или, по крайней мере, несколько сократить безумную роскошь, но безуспешно. Ещё и ранее того, у древних азиатских народов, эта страсть к богатым вышивкам была так развита, что против неё возникали нередко сильные протесты; так, напр., пророк Езекиил осуждал женщин своего времени за их безумную роскошь в украшениях и вышивках. Шелк, происходя из Китая, стал известен на Западе гораздо позже; хотя Аристотель и упоминает о червяке, изменяющемся три раза, и о шелковой пряже, но это только исключительный факт, и всего вероятнее, что даже на Востоке, в Персии, Индии, Египте с шелком познакомились незадолго до Рождества Христова. В Риме он впервые появился во времена Юлия Цезаря: Виргилий первый говорит о шелке, но ещё при императоре Тиверии шелк считался большою редкостью и стоил чрезвычайно дорого. Так как китайцы ревниво оберегали вывоз в другие страны шелковичных червяков, то император Юстиниан, чтобы добыть их, должен был прибегнуть к хитрости: два монаха богомольца доставили ему в Византию в своих бамбуковых посохах несколько червяков; с тех пор разведение шелковичных червей и производство шелка стало быстро распространяться, сначала в Малой Азии, а потом и на юге Европы. Вообще при византийских царях искусство В. достигло высокой степени совершенства, как по богатству, так и по исполнению. Вышивками не только покрывали одежду, но с особенною роскошью вышивали конские сбруи и седла. При византийских же царях введено было впервые в В. употребление серебряных ниток. Неизвестно, существуют ли византийские вышивки древнее VII века н. э.; это сомнительно, хотя в Петербурге, в Эрмитаже, хранится шерстяная материя с вышитыми по ней зелёными и жёлтыми пальмами, которая считается произведением III века христианской эры. В Бамберге, в Баварии, находится древняя византийская вышивка, найденная в могиле Гумберта, епископа бамбергского, умершего в 1062 году.
Эта вышивка представляет императора Константина (верхом на белом коне), которому поклоняются Запад и Восток в лице двух женщин, подносящих ему — одна шлем войны, другая лавровый венок. Когда в VII веке быстро распространяющееся мусульманство стало наносить жестокие удары могуществу Византийской империи, оно нисколько не повлияло на дальнейшее развитие и процветание искусства вышивания. Наоборот, роскошь калифов в этом отношении доходила до баснословных размеров: не только одежда, конская сбруя и седла, но и сапоги и ножны сабель были богато разукрашены вышивками. В числе подарков, посланных Гаруном аль-Рашидом Карлу Великому, был роскошно вышитый шатер. Во Франции ещё ранее того, благодаря установившимся частым торговым сношениям с греческими колониями, искусство вышивания стало быстро распространяться, но первые сюжеты вышивок были почти исключительно заимствованы из Св. Писания. Карл Великий, сам любивший роскошно одеваться, дал сильный толчок дальнейшему развитию этого искусства. При его дворе все женщины, начиная с жены его Берты и дочерей его, были искусными вышивальщицами. Сестра же его Гизелла основала несколько монастырей в Провансе и в Аквитании, где преподавались всякие рукодельные работы. Между замечательными вышивками особенно известна, хранящаяся в музее в Байё (Bayeux), большая и искусная, хотя и наивная по исполнению, вышивка Матильды, жены Вильгельма Завоевателя, изображающая все эпизоды завоевания Англии нормандским герцогом. В Англии ещё ранее того искусство В. уже стояло на высокой степени совершенства; в VII веке игуменьею монастыря св. Этельреда поднесена была богатая вышивка епископу св. Кутберту. На знамени, сопутствовавшем Альфреду Великому во всех его битвах, вышит был датскими принцессами великолепный ворон, а Эджита, жена Эдуарда Исповедника, была известна в Англии как искусная вышивальщица. Из Англии это искусство перешло в Германию, где вскоре получило широкое применение. Генрих Святой был особенным почитателем хороших вышивок, а Гизелла, жена короля Венгрии, св. Стефана, устроила вблизи своего дворца мастерские для тканья и вышивания; здесь изобретен был, так называемый венгерский шов, в котором весь фон вышивается зигзагами. Крестовые походы, близко познакомившее жителей Западной Европы с великолепием Востока, много способствовали широкому распространению богатых вышивок, заимствованных как с византийских образцов, так в у мусульмане Особенно занимались этим искусством в монастырях; также и знатные дамы, запертые в замках, во время походов и рыцарских похождений своих супругов, посвящали В. своё свободное время. Установившиеся торговые сношения Венеции, Генуи и других итальянских городов с азиатскими народами быстро вновь развили вкус к богатым украшениям в странах юга Европы. Особенно славились вышивки миланские, лукские, венецианские и генуэзские. В эпоху Возрождения, когда, при великолепии двора Лоренцо Медичи, дан был такой сильный толчок развитию всех искусств и художеств, В. наравне с другими достигло высокой степени совершенства; лучшие художники делали рисунки для В. и сам Рафаэль интересовался этим искусством. Испанцы, подражая итальянцам, также достигли большого искусства в вышивке; о том свидетельствуют некоторые вышитые картины и вышивки с священною целью, сохранившиеся во многих музеях и коллекциях.
Между ними особенно замечательны картина, изображающая Адама и Еву, в музее Клюни и церковный налой, подаренный Карлом V монастырю св. Юста (St. Just), куда он удалился в последние годы жизни и где он умер в 1558 году; эта вышивка находится в коллекции Spitzen. Следует заметить, что долгое время в одной Саксонии исполнялось вышивание белою ниткою по белым тканям (broderie blanche), которое теперь так распространено везде, особенно на западе Европы. В остальных государствах почти исключительно вышивали по сукну или шелку золотыми, серебряными, шерстяными и шелковыми нитками. Заметим, что сверх того, многие знаменитые женщины во Франции были искусными вышивальщицами: Екатерина Медичи, окруженная своими дочерьми, их кузинами де Гиз и Мария Стюарт проводили свои досуги в рукодельных занятиях. Г-жа де Ментенон так любила вышивать, что даже во время прогулки, в карете, всюду можно было видеть её с работою в руках; она же ввела преподавание этого искусства в женской школе St.-Syr, ею основанной; когда эта школа находилась под её прямым заведованием, В. в ней было в особенном почете. Даже Мария-Антуанетта также много вышивала, особенно по канве мелким швом (au petit point).
Сначала узоры для вышивки переходили из рук в руки и копировались самими вышивальщицами, что нередко представляло им большие затруднения; после изобретения книгопечатания узоры сделались более общедоступны, они собирались и издавались в специальных с этой целью книгах. Первый сборник такого рода издан был в Кёльне в 1527 г. Петром Квинти (Pierre Quinty). В изыскании новых моделей для вышивок рисовальщики старались ближе подходить к природе и перенимать все оттенки живых цветов и растений. Заметив это, некто Жан Робэн (Jean Robin) вздумал устроить специальный сад для этой цели и стал в нём разводить самые разнообразные чужестранные и редкие растения. Его затея имела громадный успех; вскоре его цветочное заведение куплено было Генрихом IV и, став принадлежностью правительства, стало называться «королевским садом». В 1626 г. учёному Гюи де ла Бросс (Guy de la Bross) пришла счастливая мысль воспользоваться этим садом с его многочисленными растениями для научного обучения студентов-медиков. Так основан был первый ботанический сад (Jardin des Plantes) с его музеем естественных наук: вышивка косвенным образом оказала помощь и услугу науке.

Підготував: учень 6-В класу,
Тімашков Дмитро
Координатор: Демченко В.В.

Символіка стрічок у вінку
До віночка в'язалися стрічки. Перша посередині світло-коричнева, :имвол землі-матінки. Зліва і справа від неї дві жовті — символ сонця. За тими ідуть з різних боків зелена світла і зелена темна — символи живої трироди, краси, юності. За ними, у свою чергу, синя і голуба — символ неба і води, що дають силу і здоров'я. Тоді з одного боку — оранжева ■ символ хліба, а з другого — фіолетова — символ розуму. Потім в'яжемо малинову (червону) — символ щирості та рожеву — символ багатства, достатку. По краях вінка в'яжемо білі стрічки — символ чистоти. Внизу на лівій стрічці білого кольору вишивають сонце, а на правій — місяць. Ці два полярні знаки — головні обереги голови.

Охрицький Євген, 5 - Б клас,
Координатор: Демченко В.В.
"Доброго ранку", гладь

Підготував: учень 5 - б класу,
Витоптов Артем.
Координатор: Демченко В.В.

История вышивки лентами

С давних времен узкие полоски ткани применялись в повседневной жизни и хозяйственной деятельности людей. Уже в Древней Греции женщины вплетали в волосы полоски тканей, чтобы "оживить" свой образ. Повязки, украшенные золотом и драгоценными камнями вплетались в волосы в Древнем Риме. Кроме того, цветными лентами отделывалась одежда, причем каждому социальному классу соответствовал свой цвет и материал. В Средние века в Италии лентами уже декорировали спинки стульев и балдахины, а также подвязывали тяжелые занавеси, которыми закрывались окна для защиты от холода в зимнее время.
Но только в XIV веке начало расширяться бытовое применение шелковых лент. Традиции ткачества в Лионе и благоприятные климатические условия юга Европы способствовали быстрому развитию производства ценной шелковой нити. После переезда папской курии в Авиньон, под опеку французского короля, знатные господа стали щеголять в роскошных одеждах, отделанных лентами с золотой каймой или парчовыми лентами, соответственно рангу и происхождению носившего их.
В 1446 году будущий король Людовик XI пригласил итальянских ткачей, чтобы они обучили своему искусству жителей Лиона. Из этой затеи ничего не вышло, но в город были завезены разнообразные станки как для выделки шелка, так и для изготовления шелковых лент. Спрос на ленты продолжал расти, и Лион постепенно превращался в крупный текстильный центр. В 1560 году в нем уже пятьдесят тысяч ткачей, которые изготавливали разные, в том числе дорогие и экстравагантные, шелковые ленты, а южнее в Везли и Сент-Этьене, почти сорок пять тысяч человек трудились на производстве тесьмы.
К 1660 году в Сент-Этьене и окрестностях насчитывалось уже около восьмидесяти тысяч ткацких станков для выработки лент и триста семьдесят - для производства позументных изделий (позумент, галун, басон). В начале XVIII века спрос на эти товары резко возрос, и начался период бурного распространения роскошных и красивых лент. Король Франции Людовик XIV украшал лентами, унизанными драгоценными камнями, даже свою обувь и призывал двор одеваться оригинально и с выдумкой.
Наступила эпоха рококо, и стилем французского двора стало легкомыслие. Король Людовик XV любил вышивать и часто дарил придворным дамам милые безделушки, изготовленные им самим. Платья стали объемными и просторными, богато украшенными лентами. В моду вошли "летящие платья" с незастроченными складками (защипами) на груди и многочисленными лентами.
Именно в эти времена во Франции и появилась вышивка шелковыми лентами. Сначала знатные дамы стали украшать свои платья, оформляя корсажи мелкими розочками "а ля рококо", листьями и множеством разбросанных цветов с жемчужинами и хрусталиками. Затем настал черед белья. Оно становилось все более роскошным и утонченным. В ателье, носивших высокое звание "Поставщики королевского двора" с помощью простой иглы и лент создавались настоящие шедевры. Теперь они красуются в музейных витринах по всему миру - от Лондона до Претории.
Из Франции этот вид вышивки перекочевал на острова в Англию. А оттуда разошелся по всем странам бывшей Британской империи. Вместе с переселенцами из Старого Света он попал в Америку, где быстро завоевал популярность. Расцвет искусства пришелся на 70-е годы XIX столетия. К тому времени вышивку можно было увидеть не только на платьях, но и на зонтиках, абажурах, стеганных одеялах, безделушках для дома и шляпах.
После Второй мировой войны интерес публики ко всем видам рукоделия стал снижаться. Но в течении двух последних десятилетий началось возрождение вышивки. Вернулся интерес, и это искусство вновь заблистало всеми своими гранями. Ведь шить шелковыми лентами необычайно занимательно, это не требует сложных приспособлений и крупных предварительных расходов. К тому же здесь применяются простые и всем хорошо известные приемы вышивки. А объемный рисунок настолько привлекателен, что можно, без всякого сомнения, утверждать: в ближайшие годы этот вид вышивки ждет широкое распространение и успех!
Шелковые ленты и тесьма применяемые для отделки прочно вошли и в нашу повседневную жизнь. О них обычно вспоминают перед праздниками и торжественными событиями, когда возникает необходимость украсить и расцветить окружающий нас мир. В Италии шумные и веселые торжества, удавшиеся на славу, даже называются "праздниками с бантиками".
Красивая лента придает хорошо упакованному подарку изысканность, подчеркивая торжественность момента. Перевязанный ленточкой букет выглядит не только привлекательнее, но и богаче. Ленты оживляют прическу, а отделанные ими и тесьмой шляпки, сумочки и платья приобретают так называемую изюминку. Наверное большинство из нас замирали от восхищения, рассматривая свадебные наряды невест, богато украшенные кружевами, лентами и рюшами!
На Западе принято, готовясь к торжествам украшать праздничный стол всевозможными бантами в тон скатерти. С их помощью стараются создать в доме праздничную атмосферу. Красные ленты и банты стали символом рождественских праздников. Их прикрепляют к входным дверям домов в преддверии Рождества и встречи Нового года. У нас же сложился обычай украшать автомобили свадебного кортежа лентами цветов государственного флага и перевязывать конверты с новорожденными голубыми или розовыми лентами, в зависимости от пола ребенка.
История этой техники восходит к древним англосаксонским традициям. Для такого вида вышивки берется очень узкая лента, которая подходит к любым типам тканей. Она свободно проходит через самый плотный уток, не теряя своей формы. Особенность этой техники вышивки в том, что она придает рисунку объемность.

Изучив различные виды швов, Вы без труда сможете их повторить и создать своими руками необыкновенно красивые вещи. Помимо этого у Вас появляется возможность придать готовым изделиям неповторимый индивидуальный облик, украсив платье или шляпку. С помощью оригинального объемного рисунка или банта Вы сможете объединить в единый ансамбль несколько предметов вашего гардероба. Универсальность этого вида вышивки в том, что она позволяет оформить и детский полотняный рюкзачок и дамскую вечернюю сумочку. Кроме того, Вы научитесь делать красивые скатерти и салфетки, мешочки для флакончиков с духами, коробочки для драгоценностей и множество других милых вещичек.

Котельникова Вікторія, 6-В клас,
Координатор: Демченко В.В.
"Польові квіти", гладь

Підготував: учень 5 - б класу,
Великий Ілля
Координатор: Демченко В.В.

Виды вышивки гладью

Существует много видов глади: плотная белая с настилом (бельевая), легкая без настила, прорезная, теневая, атласная и другие. Чаще всего гладь используется для выполнения рисунков растительного характера.
Белая гладь с настилом (бельевая). Этот вид глади применяют для вышивки на тонких тканях — батисте, крепдешине, тонком льне. Нитки берут мягкие и желательно блестящие — мулине, шелк. При выполнении гладьевых вышивок часто используют дополнительные виды шитья: мережки, «узелки», подкладной шов, «россыпь» и т. д.
Рассмотрим наиболее распространенные приемы бельевой глади. В любом из этих приемов вначале на ткань переводится рисунок.
«Пышечка»
Рисунок по контуру обшивается швом «вперед иголку», затем выполняется настил и вышивается гладь.
«Дырочки»
Штопальной иглой прокалывается центр кружочка. Край обметывается катушечной ниткой.
«Цветочек»
Сначала делается «дырочка», затем цветок по контуру обшивается швом «вперед иголку». Делается настил, и каждый лепесток обшивается поперечными стежками, плотно прилегающими друг к другу.

«Узелки»
Рисунок обшивается ровным гладьевым или стебельчатым швом и заполняется следующим образом: рабочая нитка, находясь на поверхности, накручивается на иголку один или два раза, затем возвращается к тому месту, откуда вышла. Вкалывая иголку, узелок следует придерживать пальцем, пока рабочая нитка не закрепит его на ткани.

«Россыпь»
Как и в предыдущем способе, вначале обшивается контур рисунка. Затем вся форма заполняется мелкими стежками шва «назад иголку». Начинают заполнять от краев, параллельно очертаниям.

«Листик»
Рисунок по контуру обшивается швом «вперед иголку», затем выполняется настил. Настил кладется вдоль листика, а сверху делают ровные, очень плотно прилегающие друг к другу стежки в направлении, противоположном настилу.
«Листик в раскол»
Название «раскол» обозначает, что листик делится на две части. Начинают выполнять листик как обычно: сначала наметывают край, затем делают настил. На месте раскола листика выполняют два параллельных стежка. Сперва заполняют целую часть листика. Далее, дойдя до места раскола, заполняют сначала одну сторону, делая проколы между параллельными стежками, а когда одна сторона будет вышита, переходят ко второй.
Подкладной шов, или «восьмерки»
Мелкими стежками «назад иголку» выполняется рисунок по контуру. Но, сделав один стежок, рабочую нить перекидывают на изнанке к другому краю, чтобы, получив там такой же стежок, вернуться назад для выполнения второго стежка рядом с первым.
На изнаночной стороне получается частый переплет в виде «восьмерок». Места вышивки, выполненные подкладным швом, выделяются на просвети хорошо смотрятся на полупрозрачных тканях.
Гладьевой валик
Представляет собой ряд плотно прилегающих друг к другу параллельных стежков. Бывает прямой и с наклоном. Для выполнения прямого валика с вертикальными стежками на лицевой стороне и слегка скошенными на изнаночной, выдергивают на ткани две горизонтальные нити на расстоянии 0,5 см одна от другой. Вдоль будущего ряда прошивают несколько стежков, чтобы закрепить нитку. Первый стежок по лицевой стороне выполняют строго вертикально. Укладывают все последующие стежки на расстоянии в одну нйтв ткани друг от друга параллельно первому стежку) Чтобы шов получился ровным, стежки нужно укладывать равномерно, не слишком свободно и не очень туго затягивая нитку.
Прорезная гладь
Для ее выполнения контур рисунка сначала обводят швом «вперед иголку». Затем вдоль формы (к примеру, листика) делают надрез и обшивают следующим образом: выводят иглу с изнанки и с разреза и вкалывают ее с лицевой стороны в ткань. Получается узкий шов «закрутка».
Художественная цветная гладь
Выполняется цветными блестящими нитками. Наиболее эффектный вариант вышивки художественной гладью — шелком. Отличие ее от белой глади в том, что стежки делаются не прямые, а косые. Эта вышивка выполняется без настила, не высокой, а плоской (двусторонней) гладью.
Если вышиваемая форма большого размера, то не следует делать слишком длинных стежков. Лучше смотрятся короткие стежки, выполненные сначала одним цветом, а затем другим, более светлым или темным, в зависимости от рисунка. Для того чтобы не было резкого перехода от одного цвета к другому, иглу рекомендуется вкалывать между стежками, а не в сделанный ранее стежок.
Русская гладь
Выполняется стежками величиной от 5 до 7 мм по прямой нитке (вертикальной или горизонтальной) с пропуском в 2—3 нити между ними. Стежки должны плотно прилегать друг к другу.
Атласная гладь
Для выполнения этого вида глади используют шелк или мулине. Рекомендуется вдевать в иглу только одну нитку — чем тоньше нитка, тем лучше ложится рисунок. Особенность этой вышивки состоит в том, что стежки, плотно прилегающие друг к другу, заходят один за другой, а не соприкасаются концами.
Каждый новый стежок выполняют, вкалывая иглу около середины соседнего стежка, чуть отступив назад, под нитку предыдущего стежка. Направление стежков должно подчеркивать форму вышиваемого предмета. Например, вышивая листик или лепесток, стежки направляют по жилкам. Когда на вышиваемой форме начинается закругленная часть, то число стежков увеличивают по линии изгиба, чтобы не получилась длинная косая или прямая линия от края к середине. Эти дополнительные стежки выполняют по краю, возвращаясь назад от середины формы к внешнему краю.
При правильно выполненной вышивке на лицевой стороне ткани получается ровная блестящая поверхность рисунка, а на изнаночной — хаотично расположенные маленькие стежки.

Охрицький Євген, 5 - Б клас,
Координатор: Демченко В.В.
"Райські квіти", гладь

Підготувала: учениця 5 - Б класу,

Костенко Анна

Вышивка гладью

Уже на протяжении многих веков ручная вышивка гладью является основным видом ручной вышивки, который применяется для отделки белья и предметов женского туалета. По мере изменения моды появлялись и разные виды вышивки гладью: от самого простого (белая гладь) до самого сложного (вышивка с ажурными узорами и имитацией венецианского кружева, золотое шитье).Если говорить о материале, то следует помнить о том, что каждая вышивка требует определенного вида ниток. В старину хлопчатобумажные нитки для вышивания назывались «бумагой». Все выпуклые вышивки исполняются обыкновенными вышивальными нитками (мулине), в некоторых случаях применяют особый вид ниток: крученые (шелк) и металлические нитки (для шитья золотом). Детские вещи и белье, как правило, вышиваются цветными нитками. Эти же нитки употребляются для украшения монограмм, букв и т. п. Для меток кухонного белья рекомендуются прочные крученые нитки.Для вышивок, известных под названием «швейцарских», берут очень тонкие вышивальные нитки, а настилка в выпуклых вышивках делается из штопальных нитей в цвет вышивки.Вышивки, на которых изображены отдельные фигуры, окруженные фестончатым швом и соединенные бридами (например, такие как ришелье и венецианское шитье), требуют различного материала. Контуры этих рисунков обычно исполняются петельным швом и вышиваются обыкновенными вышивальными нитками, а для соединения фестонов и брид используют простые нитки.Для мадерских вышивок существуют специальные нитки, известные под названием мадера. Эти нитки слегка голубовато-зеленоватого цвета придают вышивкам оригинальный вид.Вышивки, известные под названием гедебо, обычно исполняются льняными нитками. Для рельефных фигур берут толстые, а для ажурных - тонкие нитки.Пикейное шитье исполняют льняными нитками или бумагой. Для настилки лучше брать мягкие нити в виде штопальных, а для контуров - крученые нитки (шелк).Вышивка гладью почти всегда исполняется в пяльцах, но иногда ткань, по которой собираются вышивать, наметывается на клеенку. Прежде чем впялить или наметить ткань на клеенку, на нее нужно перевести или нарисовать узор.Перевод рисунка на ткань делается посредством специальной копировальной бумаги для вышивания следующим образом: вначале материю туго натянуть на гладкой доске и положить на нее копировальную бумагу так, чтобы лицевая сторона ее пришлась на материю, затем положить на эту бумагу рисунок и обвести не слишком острым карандашом по всем контурам рисунка. После этого копировальную бумагу и рисунок осторожно снять - и на материи появится совершенно ясно весь узор. Обычно применяют копировальную бумагу красного или синего цвета, которая подходит для белых или очень светлых тканей.Однако если вышивка делается по ткани темного цвета, то нужно брать бумагу цвета, резко отличающегося от материи. Например, для черной или темно-синей материи берут красную копировальную бумагу и наоборот.Когда ткань очень тонкая и прозрачная, например батист или тонкое полотно, через которые виден рисунок, то можно обойтись и без копировальной бумаги. В этом случае нужно на ткань очень гладко положить рисунок и обвести его по всем видным сквозь материю контурам. Для того чтобы при вышивании белыми нитками работа осталась чистой, рисунок обводится без сильного нажима, иначе от карандаша она будет испачкана.

Символіка квітів

Підготував: Тесля Сергій

учень 5-Б класу

Координатор: Демченко В.В.

Рута-м'ята - символ очищення, дівочості, цнотливості, відвернення злих духів. У Європі набула значення смутку, горя.У народній поезії українців це поширений фольклорний символ. Зустрічається у сполученні зі словами м'ята /рута-м'ята/, яра /молода/, зелена, сувора та ін. Вінок із рути означав дівування. Зів'яла рута - символ втраченої цноти. Часто рута символізує розлуку, самотність, нерозділене кохання, гірке життя. В українській літературі образ рути набрав дещо іншого символічного звучання. Наприклад, у поезії А.Малишка рута усимволізовує Україну, мову, пісню, її одвічне прагнення до волі:
Зійшла зелена вольна рута
На українському лану.
Або:
До своєї мови, що розкута,
Підвела у мудрості чоло.
І тому у пісні пахне рута
І Вкраїни б'ється джерело.
Чи:
Мій український кореню зелений,
Моя красуне, руто незабута!

Мальва - символ найдорожчого - любові до рідної землі, до свого народу. "Не було села, а в ньому хати, - пише В.Скуратівський, - де не палахкотіли б під вікнами мальви - ці незрадливі обереги нашої духовної спадщини. Всім, хто вирушав у далеку дорогу, вони нагадували: там земля мила, де мати родила!" /
Конвалія - символ дівочої чистоти, скромності; весни. У християнстві - емблема непорочної Діви Марії і символ пришестя Христа . В українській поезії конвалія символізує пробудження природи, цнотливість, дівочість, скромність:

У білих келихах конвалій
Осяйні перла гомонять.

Барвінок - символ радісної життєвої сили, вічності усталеного буття, провісника весни та емблема викривальних сил; невмирущої пам'яті про покійних; незайманості, цнотливості.Барвінок, поряд з іншими ранніми квітками /підсніжник, пролісок/, вважали провісником весни. Його глянцево-зелене тверде листя не гине ні влітку від спеки, ні зимою від холоду, морозу і снігу. Рослина стала символом радісної життєвої сили, вічності і була перенесена з лісу в сади біля людських жител. Її тулили до всього, що потребувало вічності, краси, життєстійкості: народженій дитині до свічки, щоб життя було довгим і щасливим; до свічок весільних, щоб любов наречених була нев'янучою; до весільного калача, щоб людські серця до молодят горнулися; до весільного гільця - як символ вічного усталеного буття. Ось як описує завивання весільного деревця М.Ф.Золотницький: "Наречений вирубує молоду сосонку або вишню й запрошує собі на допомогу товариша або родича, котрий одержує назву "боярина". "Боярин" вносить гільце до хати, стромляє у коровай. Тоді наречена, попросивши благословення, сідає з дружками за стіл, прикрашає гільця, в'ючи з барвінку гірлянди, складає букетики."Із барвінку молодому плели весільне сердечко. Рослину зривали через отвір калача, що спекла сестра. Г.Маковій у народознавчих оповіданнях "Затоптаний цвіт" приводить такі рядки.
Гой на небі три зірнички,
А на землі три сестрички.
Перша несе гостру голку,
Друга несе нитку шовку,
Третя несе барвіночок
Молодому на віночок.
- Як цей барвінчик ніколи не блідне, так най і життя твоє не блідне, - казали дружки молодій, молодому, коли закінчували початий матір'ю віночок на голову чи віночок-сердечко, який пришпилювали молодому на грудях.Барвінок на могилах знаменує невмирущу вічну пам'ять про покійних. Тому один із видів барвінку /барвінок малий/ українці називають могильником, або хрещатим барвінком, а в Альпах його нарекли фіалкою мерців. До весілля наречена брала на свій вінок барвінок із родинних могил - щоб шлюб міцно оберігався. Дівчині, яка починала дівувати, мати давала у пазуху крянгу барвінку із найдавнішої родової могили - щоб оберігав її долю, дівочу честь, цноту. Барвінок, за П.Чубинським - разом із ягодами калини - символ дівоцтва, незайманості. Про дівчину, що зганьбилася, казали:"Барвінчик свій потоптала", а ще співали, переважно в Західній Україні:
Бо у того жовнірчика ще й не одна буде,
Він втре вуса, засмієси, а за ню забуде.
Усі її товарочки будуть мати вінчик,
А у неї коло хати висохне барвінчик.
Барвінок - емблема викривальних сил. Він допомагає викривати відьом. Якщо почепити вінок з барвінку над вхідними дверима, тоді й відьму видно - вірили у народі.

Васильки - символ святості, чистоти, привітності та чемності; хлоп'ячої краси й добра.Васильки - запашна лікувальна трава із синіми квіточками, сильним стійким запахом. Колись на Україні селяни розводили їх побіля своїх осель. Васильки мали широке ритуальне застосування: їх клали за ікони, прикрашали хрести в церквах, святили на Маковія /1 серпня/, Спаса /6 серпня/. На Трійцю із васильків плели обрядові вінки. На думку етнографів, сакралізація цієї рослини пов'язана із легендами про знайдення хреста Господнього. На місці, де євреї сховали хрест Спасителя, виросла пахуча й цілюща трава, яку на Україні назвали "васильки". За іншою легендою, рослина одержала назву "від імені святого Василя Великого, який начебто за життя дуже полюбляв квіти й зелень і завжди прикрашав ними свою келію" /Г.Булашев/."Вінки з освячених васильків одягали на голову померлим дівчатам, ці ж квіти клали в труну" Васильки інколи були атрибутом весільної обрядовості, ними кропили молодих; з них робили купіль для дітей при хворобах.У фольклорі, літературі васильки символізують святість, чистоту, красу коханої:
Та вроди, Боже, троє зіллячок:
Перше зіллячко барвіночок,
Друге зіллячко любисточок,
Третє зіллячко васильочок.
Або:
"Без васильків і без рути спочивайте, діти" /Т.Шевченко/.
Чи:
Васильки у полі, васильки у полі,
І у тебе, мила, васильки з-під вій,
І гаї синіють ген на видноколі,
І синіє щастя у душі моїй. /В.Сосюра/.

Калина - символ вогню, сонця; неперервності життя, роду українців; України, батьківщини; дівочої чистоти й краси; вічної любові, кохання, вірності; гармонії життя та природи; материнства; плодючості; символ нескореності та стійкості; українського козацтва; незрадливої світлої пам'яті; єдності нації; потягу до своїх традицій, звичаїв.
"Без верби й калини - нема України", - каже народна мудрість. У давнину калину висаджували у кожній садибі. Нею прикрашали найсвятіше - гільце /вільце/ молодої, весільний коровай, оселю. І проводжали у вирій на вічний спочинок теж із калиною. Чому саме вона стала глибоким народним символом?Вважаємо, що це зумовлено багатьма чинниками: кольором цвіту, плодів, формою, лікувальними властивостями, світоглядом, традиціями наших предків. Можливо, їх вражало те, що серед лютої завії гордо і нескорено палахкотіли вогнисті, блискучі кетяги. Ніякий мороз не міг здолати калину. Як і віковічний потяг народу до волі, краси, гармонії, правди...Етимологія слова "калина" пов'язана із поняттям вогню, води /див. Вогонь. Вода/ - першоелементами земного життя. Суцвіття білих віночків нагадувало сонце, а білий колір був сакральним. Насінини калини за формою дуже схожі на червоне серце. На Україні колись святим було материнське побажання: "Будь, доню, і ти червоною та здоровою калиною, незайманою та чистою до вінця!"Одним із найважливіших символічних значень калини було "чиста дівоча врода" /"А дівчина, як калина, личком рум'яная..."/. Символізувала вона і вірне, довічне кохання /"Та й зацвіла калиночка дрібненько, аби в парі прожили добренько"/. Ламати калину - означало виходити заміж, любити. "Символізуючи відновлювану від покоління до покоління кров українського народу, - пише О.Братко-Кутинський, - калина тим самим символізує його невмирущість, непідвладність часові... Єдинокровність, однак, пов'язує народ не лише в часі, а й у просторі. Отже, червона калина трактується як засіб магічного зв'язку між людністю України" /Братко-Кутинський О. Символіка світобудови. Українська традиція/ У фольклорі, народній уяві символом України виступала саме калина:
А ми тую червону калину
та й підіймемо.
А ми нашу славну Україну
та й розвеселимо!...
Червона калина стала також символом українського козацтва, війська. Філософськи глибоким є й символічний образ "калинового мосту". "Калина - символ розквіту, - підкреслює Б.М.Ажнюк, - міст - життя, що з'єднує два береги: молодість і старість /ширше: народження і смерть/. Перший берег вже за спиною /на ... мості/, попереду другий берег, і зворотного шляху немає. У філософському підтексті образу є поцінування життя в хвилину розквіту і ностальгія за тим, що минає" /Ажнюк Б.М. Мовні явища як етнокультурна цілісність Сумну символіку мала калина на хвилину вічної розлуки з дорогою людиною. Її часто висаджували на могилах неодружених дівчат та хлопців. Цвітом або кетягами калини обвивали домовину. "Так символічно, - вказує С.Боруцький, - виражалася потреба постійного зв'язку людини з "тамтим світом", що хоч там небога знайде свою долю і вічне життя" /Боруцький С.
"А ми тую червону калину ..." І все ж кущ калини не був символом смерті. Навпаки, посаджена в головах калина символізувала продовження життя у рідні, народі, світлу пам'ять.

Схема вишивки "Шипшина" Координатор: Демченко В.В.

Схема вишивки "перші квіти" Координатор Демченко В.В.

Схема вишивки "Перші квіти" 1 ч. Координатор: Демченко В.В.

Схема вишивки "Нагідки" Координатор: Демченко В.В.

Схема вишивки " Дзвіночки" Координатор: Демченко В.В.

Схема вишивки "Радість" Координатор: Демченко В.В.

Схема вишивки "Мрія" Координатор: Демченко В.В.

Схема вишивки "Фіалки"
Координатор: Демченко В.В.

Підготував: Пастухов Павло

учень 5-Б класу

Координатор: Демченко В.В.

Лікувальні властивості рослин

ПОЛИН гіркий знаний як засіб, що посилює апетит та поліпшує травлення, а також давній перевірений засіб від пропасниці. Відвар з полину рекомендують при сухому кашлі, при ревматизмі, для полоскання ротової порожнини при болі зубів.

ПОЛИН звичайний, званий в народі чорнобилем, мав також широке застосування . Наукова медицина дуже обережно ставиться до цієї рослини, в народі ж її віддавна цінують і наділяють різноманітною лікувальною дією. „Трава чорнобиль – мати есть всем травам”, - таку оцінку дають їй давні пам’ятки медичної літератури. Чорнобиль застосовували як засіб від простудних захворювань, туберкульозу, головних болей різної етіології, гінекологічних недуг, епілепсії, вживали при лікуванні ракових захворювань. Цим зіллям, зірваним на Івана Купала, перепоясувалися, щоб запобігти болю попереку при роботі.

ДЕРЕВІЙ – давній перевірений кровоспинний засіб, вживався при простудних захворюваннях, кашлі, запаленні легенів. Лікували цією рослиною жіночі недуги. Деревій разом з іншими рослинними інгредієнтами успішно застосовується при лікуванні виразкової хвороби шлунка, хронічних бронхітах та бронхіальній астмі.

РОМАШКА – засіб, що посилює зір і слух, зміцнює пам’ять. Настоєм ромашки користувалися для промивання гнійних ран, виразок, полоскали ротову порожнину при болях зубів, горло при ангінах, робили примочки при захворюванні очей, застосовували при подагричних опуханнях рук і ніг. Чай з квітів ромашки пили і при шлунково-кишкових і простудних захворюваннях, вважали добрим жовчогінним засобом. Широко вживали цю рослину при лікуванні жіночих недуг. Незамінною була і є ромашка в практиці дитячого лікування при простудних, шлункових та шкірних захворюваннях.

М'ЯТА вважається в народі рослиною широкої лікувальної дії. Це передусім перевірений засіб, що заспокоює болі в шлунку, поліпшує апетит, припиняє пронос та нудоту. М’ята має також чітко виражені сечогінні, жовчогінні, болетамувальні та потогінні властивості. Вважали її й ефективним засобом при легеневих, серцево-судинних та деяких шкіряних недугах.

БЕЗСМЕРТНИК (цмин пісковий).У науковій медицині використовують траву барвінку . З неї виготовляють препарат, який застосовують при гіпертонічній хворобі та серцебитті неврогенного характеру і вегетативних неврозах. З барвінку виготовляють препарати, які застосовують при головних болях як засіб, що розширює судини головного мозку.
У народній медицині траву барвінку використовують як кровоочисний, в’яжучий, легкий проносний і кровоспинний засіб, при кровоточивості ясен і зубному болю, неприємному запаху з рота, хворобах горла, а також при бронхітах, запаленні тонких і товстих кишок. Ця рослина отруйна, тому треба точно дозувати препарати з неї.
КАЛИНА. Ягоди калини тонізують організм, покращують роботу серця, корисні при спазмах судин, гіпертонії, неврозах, мають заспокійливу дію, їх використовують як сечогінний засіб. У народній медицині сік і відвар ягід із медом п’ють при простудних захворюваннях верхніх дихальних шляхів. Лікарське значення має кора. Кору калини застосовують як кровоспинний засіб.

ЛЮБИСТОК. Найчастіше використовують як сечогінний засіб у разі набряків серцевого та ниркового походження для поліпшення діяльності серця. Вживають відвар і в разі млявого травлення, метеоризму. Любисток поліпшує функцію органів травлення, має заспокійливі та болетамувальні властивості. Любисток вводять до лікувальної суміші, яку рекомендують хворим з виразковою хворобою шлунка та дванадцятипалої кишки. Складові любистку сприяють відходженню мокротиння, тому хворим на запалення легень, хронічний бронхіт радять приймати порошок кореня любистку.
Любисток у наших прабабусь був поширеним косметичним та гігієнічним засобом. Настій коріння пили у разі гноячкових висипань на шкірі, тріщинок в кутиках рота. Відваром кореня мили волосся – це був лікувальний і профілактичний засіб від його випадання.

ВОЛОШКИ. Народна медицина з давніх часів широко використовувала волошки для зцілення багатьох хвороб. Настоєм промивали очі людям, в яких хворіють очі, виникає кон’юнктивіт або ж ячмені „замучили”. Настій тамує і зубний біль. А в разі поранень до ран прикладали подрібнене листя рослини.
Волошками у суміші з кропивою, нагідками, хвощем та чередою лікували фурункули та вугри. Примочки з самої волошки – добрий косметичний засіб для шкіри з розширеними порами. Всередину настій квітів вживають у разі застуд, особливо з кашлем. А найбільше цінували волошку у вигляді настоїв, відварів, настоянок га горілці як сечогінний засіб. Його давали хворим із серцевими набряками та сечокам’яною хворобою, як засіб, що регулює сольовий обмін, оскільки настої цієї рослини знижують концентрацію речовин (сечової кислоти, кальцію), з яких можуть утворюватися камені в нирках.
Ліки з волошок давали людям з хворою печінкою, зокрема, в разі гепатиту. Жовчогінні, протизапальні та спазмолітичні властивості рослин використовують також у разі дискінезії жовчних шляхів, холециститу, холангіту. Полегшували волошки стан хворих на малярію, жовтуху, навіть туберкульоз легенів. Відваром квітів жінки лікували білі.

НЕЗАБУДКА. Використовують її в народній медицині як засіб, що має протизапальні і кровоспинні властивості, а також такий, що зменшує виділення поту. Настій трави п’ють при хронічному бронхіті, кашлі, навіть при туберкульозі легень, що супроводжується нічним потовиділенням і схудненням. Зовнішньо застосовують настій для обливання та примочок при шкірних висипах, сухій екземі тощо.

НАГІДКИ (календула). Використовується народній медицині, офіційній медицині, косметології, а також у ветеринарії. З квіток календули виготовляють настойку, яка має противірусну, бактерицидну, реперативну, дезодоруючу дію.
Календулу застосовують як бактерицидний і протизапальний засіб при порізах, ранах, запальних і гнійних захворюваннях шкіри, слизової оболонки, для полоскання горла при захворюванні верхніх дихальних шляхів, при ангіні й ін.
Призначається у середину при хронічному гепатиті, холециститі, виразкової хворобі. Для полоскання порожнини рота та горла при гострому і хронічному фарингіті, катаральній ангіні, стоматитах, гінгівітах, пародонтозі та спринцювання при гострому вагініті й ерозії шийки матки. Зовнішньо для протирання шкіри в чистому вигляді. При ранах, опіках, відмороженнях використовують для примочок на уражені ділянки. При хронічному гнійному середньому отиті настойку закапують у вухо.

МАК. Лікувальні властивості маку добре знали народні цілителі і застосовували його як засіб снодійний та заспокійливий, здатний знімати приступи кашлю.
Фармакологічні властивості маку снотворного зумовлені наявністю в ньому наркотичних речовин, які використовують, як знеболюючий засіб при травмах, у до – та післяопераційному періоді, при сильних болях, від безсоння, зумовленого сильними болями. Рідше його призначають при сильному кашлі чи задусі, пов’язаній із гострою серцевою недостатністю. При багаторазовому, тривалому прийомі морфіну розвивається хвороблива пристрасть до нього – морфінізм, що супроводжується глибокими психічними розладами. У терапевтичних дозах препарати маку не пригнічують дихання, серцеву діяльність та функції шлунково-кишкового тракту. Алкалоїд маку, кодеїн, значно зменшує збудливість кашлевого центру, використовується при головних болях, невралгіях.

ЧОРНОБРИВЦІ . Настій із чорнобривців поліпшує обмін речовин. На початкові стадії цукрового діабету чорнобривці здатні знизити рівень глюкози в крові, позитивно діють на підшлункову залозу. У разі інших захворювань, що виникають унаслідок ураження підшлункової залози і порушення обміну речовин (псоріаз, вітиліго, діатез, нейродерміт, випадіння волосся, погіршення зору), чорнобривці також ефективні. Наші бабусі, особливо в селах, коли хімічні таблетки ще не мали особливої популярності, застосовували чорнобривці як ефективний потогінний засіб, що рятував у разі застудних захворювань. Бактерицидну дію чорнобривців виявлено дуже давно. Примочками, компресами, обмиваннями з настою чорнобривців лікують запальні процеси на шкірі, при цьому шкіра стає еластичною, оксамитовою, гарною. Для лікування ураженої шкіри, гнійних висипань готують настій чорнобривців на олії..Це ефективний засіб для обмивання, примочок, протирання шкіри. Він очищує шкіру від продуктів обміну, надає їй еластичності, пружності, дезодорує, поліпшує обмін речовин, діє заспокійливо. Особливо до вподоби такі ліки жінкам. Адже, протираючи ними шкіру, жінки стають ще привабливішими. Надзвичайно корисні ванни з чорнобривців у поєднанні з іншими рослинами. До речі, українці завжди купали маленьких дітей, особливо хлопчиків, у чорнобривцях, щоб були красивими і сміливими.

Гавгаш Ірина, 5-Б
Вчитель: Величко Н.Ф.
Координатор: Демченко В.В.
Квіти, гладь

Координатор: Демченко В.В.
"Підйом"

Вчитель праці: Величко Н.Ф.
Координатор: Демченко В.В.
Маки

Підготував: Кофлік Сергій
учень 5-Б класу
Координатор: Демченко В.В.
Легенди про квіти
ТРОЯНДА - ЦАРІВНА КВІТІВ
За легендою, що побутує в Ірані, троянда була подарунком самого Аллаха. До Аллаха прийшли якось всі діти Флори – богині рослин – і попросили призначити над ними володаря. Аллах вислухав і призначив володаркою квітів білу троянду, з гострими колючками, що оберігають її.
Коли соловейко побачив цю нову чарівну царицю квітів , то був так заворожений її красою, що в захопленні притис троянду до грудей своїх. Але гострі колючки вп’ялися йому в серце, і яскраво-червона кров зросила собою ніжні пелюстки дивовижної квітки. Ось чому безліч зовнішніх пелюсток троянди й досі зберігають рожевий відтінок.

У Греції відома така легенда. Троянда утворилась з білосніжної піни, що покривало тіло Афродіти, коли богиня краси й кохання вийшла з моря після купання. Побачивши на ній прекрасну, як і Афродіта, квітку, боги одразу обприскали її нектаром, котрий і надав троянді дивовижно-чарівного запаху. Однак нектар, який дарує безсмертя, не дав його троянді, бо деякі боги заздрили квітці. А тому троянда залишилась такою ж смертною, як усі, хто народжується на землі.

За іншою легендою, троянда своїм походженням завдячує богині полювання Діані. Закохана в Амура, богиня приревнувала його до прекрасної Розалії. Якось одного разу в лихому гніві вона схопила нещасну Розалію, потягла в терновий кущ і, зранивши колючками, позбавила життя.
Дізнавшись про тяжку долю коханої, Амур знайшов мертву Розалію і в горі заплакав. Його сльози капали, капали на терен, мов роса, і кущ почав розквітати дивними червоними квітами. Цими квітами були троянди.

МАК
Давньогрецька легенда
У підземному царстві Аіда жили два брати-близнюки: Гіпнос –Бог сну і сновидінь і Танат – бог Смерті. Прекрасний юний крилатий бог Гіпнос весь час літав над землею з маковими голівками в руках, на голові у нього був вінок із червоних маків. Виливав Гіпнос із ріжка снотворний напій, і ніхто – ні смертні, ні боги – не в силах були суперечити йому, навіть могутній бог Зевс. Всі, кого торкається Гіпнос квіткою маку, поринають у солодкий сон, бо в кожному маці покояться легкі сни. Навіть житло Гіпноса, царство сну, зображували засадженим квітками маку. Рідний брат Гіпноса – жахливий бог смерті Танат, якого боялись і ненавиділи і боги, і люди. Від величезних чорних крил його несе льодяним холодом. Ніхто із смертних не мине його. Лише двоє змогли перемогти бога Смерті – винахідливий Сізіф і могутній Геракл. На голові у Таната – вінок із маку, а в руках – перекинутий факел, який згасає. Мати Гіпноса і Таната – богиня Ніч, яку теж малювали в одязі, обвитому гірляндами маку. Отже, мак мав стосунок і до сну, і до смерті, і до ночі. Володар підземного царства Аїд дуже любив красивих молодих дівчат. От і вирішив він викрасти прекрасну Парсефону і однієї ночі здійснив він свій намір. Мати Парсефони – Деметра – богиня земної родючості – дуже зажурилася за дочкою і пішла шукати її по всій землі. Не знаходила спокою мати ні вдень, ні вночі, не в силах була зупинитися й спочити. Страждання нещасної матері викликали співчуття у бога Зевса. Повелів він зробити так, щоб за кожним кроком Деметри виростала квітка маку. Богиня, назбиравши великий букет, нарешті заспокоювалась і на деякий час засинала. З того часу мак вважається символом родючості, а богиня Деметра зображується у вінку з колосків злаків та квіток маку.

Давньоримська легенда

Коли з’явились на Землі перші люди, Природа попіклувалася про те, щоб вони не лише полювали, промишляли і добре працювали, але й спокійно відпочивали. Для відпочинку вона подарувала людям ніч, яка ховала од людей красу і здобич, щоб люди не могли бачити і нічого не робили. Але, не дивлячись на це, люди і в ночі продовжували свою діяльність. Відчувши своє безсилля, Ніч закутувала голову в туман і тихенько плакала. Від її гірких сліз на землі утворилася роса. Побачивши зажурену Ніч, Природа зжолобилась над нею і послала ії у чоловіки Сон. Удвох із чоловіком, гадала Природа, ночі легше буде заспокоювати людей і примушувати їх спати... І дійсно... Стало Ночі і Сну легше долати людей, але не усі їм підкорялись. Тоді Природа потурбувалася й про те, щоб у Ночі та Сну з’явились діти – Сновидіння, які могли б відволікати людей і примушували їх забувати про все на світі. Але одного разу не змогли Ніч, Сон та Сновидіння приспати стурбованого вкрай чоловіка. Він лежав серед ночі на запашному лузі і не міг ніяк заснути. Як не заспокоювала його Ніч, як не колихалися Сновидіння, як не закривав його повіки Сон – людина не спала. Знесилівши, Сон розсердився на власну слабкість, зі злістю увіткнув у землю царський жезл і полетів геть. Сновидіння закутали жезл повітряними мареннями, Ніч вдихнула в них життя. І жезл пустив корені, зазеленів і розкрився чарівними квітами. Так з’явився на Землі мак... У християнській міфології походження маку пов’язують із кров’ю невинно вбитої людини. Кажуть, ніби вперше мак виріс із крові розп’ятого Ісуса Христа. Відтоді й росте там, де пролилось багато крові.

ЛІЛІЯ

Це було в давнину, коли в широкі степи України залітали татарські орди. Вони спустошували села, збиткувались над людьми.
В одному селі росли і розцвітали красиві вродою і станом чорноокі красуні. Ніжні, непорочні, як білий цвіт лілії.
Одного разу в село налетіли татари. Щоб не йти в неволю, дівчата втопились у бистрій річці. І в тому місці, де темна вода, на світанку з’явились білі пуп’янки невідомих квітів. Коли зійшло сонце, невідомі квіти розцвіли яскравим цвітом. А ввечері, з заходом сонця, ховалися від чорної ночі. З цього часу ці ніжні-білі квіти, яких прозвали ліліями, прокидаються разом їз сонцем ї ховаються разом з ним. Така легенда записана на Поділлі.



БАРВІНОК
Жили колись давно чоловік з дружиною у любові і злагоді. А найбільшою потіхою для них був їхній синочок на ім’я Бар. У скорому часі виріс він гарним парубком. Багато дівчат мали собі на думці віддатися за нього. Сохло серце за Баром у однієї дівчини, котра мала за маму відьму. Посватався Бар до іншої, котра називалась Вінка. Ніяка ворожба відьми не могла розбити того кохання.
І ось прийшов день весілля. Щасливі молодята стояли на воротах для батьківського благословення і чекали тієї хвилі, щоб піти до святої церкві до шлюбу.
Аж тут казна-звідки ворожка зі своєю дочкою. Ворожка стала перед молодими, проголосила своє прокляття і окропила їх чорним смердючим настоєм якогось зілля. За хвилю на місці, де стояли Бар і Вінка, вже нікого не було. Кинулися люди до ворожки, а вона махнула руками і злетіла чорною вороною. Кинулися до її дочки, а та злетіла до хмар сірою галкою. Впала матінка Барова на те місце, де стояв її син, і скропила землю слізьми. І сталося диво: на очах у всіх із землі проросло зелене зілля, уквітчане дрібненьким блакитним цвітом...
А назвали його Барвінком. І тягнеться він до хат, до батьківських могил. Кожна дівчина вплітає його у свій весільний вінок.



НЕЗАБУДКА
Коли Господь створив світ і дав імена всім творінням, то випадково забув назвати одну маленьку квіточку, яка росла на березі струмка. Тоді обділена квітка підійшла до трону Всевишнього і попросила і її не забути, дати ім’я. На це Господь відповів:” Тебе я не забуду, не забудь і ти Мене”. Ім’я твоє віднині Незабудка.

Австрійська легенда
Багато років тому наречений і наречена пішли на берег Дунаю гуляти. Раптом дівчина побачила край стрімкого берега невідому їй раніше квітку і захотіла дістати її. Хлопець відразу нагнувся, щоб зірвати квітку, але нога його ковзнула і він впав у річку.
Марно кликала дівчина на допомогу. А юнак боровся з течією, намагаючись утриматись на воді, та ніхто не відгукнувся. Він востаннє з’явився над водою і лише встиг крикнути коханій: ”Не забудь мене!”. Коли ж через кілька днів знайшли його тіло – у стиснутих пальцях була квітка.
Юна дівчина гірко плакала, і на могилі нареченого посадила квітку, яка відтоді має назву Незабудка.

КОНВАЛІЯ
Діана – богиня мисливства – у своїх лісових мандрівках любила підійматися високо в гори. Одного разу її підстерегли злі боги лісів і полів. Вони вирішили полонити її. Та красуня врятувалася втечею. Бігла так швидко, що аж піт стікав з її лиця рясними краплинами. І де ці краплини падали, там проростали чарівні конвалії.

Красень Ландиш безтямно покохав красуню Весну. І як не благав, щоб та назавжди з ним залишилась, Весна зробити цього не змогла. А коли вона пішла, то Ландиш плакав такими гарячими слізьми, аж кров йому виступила із серця і забарвила зелені сльози у червоний колір. Тим і пояснюється, що зелені плоди конвалії після достигання червоніють.